Минуло три тижні з початку збройного конфлікту, що планувався американським оборонним відомством як десятиденна операція — наразі США залучені у витратне й неврегульоване протистояння з Іраном. Зростає сукупний збиток, ринки енергоресурсів дестабілізовані, конкретної стратегії виходу досі немає. Під час стратегічного перегрупування Вашингтона КНР може опинитися серед найбільш прихованих вигодонабувачів цієї ескалації.
У розмові з BeInCrypto ричард Гейдаріан, політичний аналітик з Оксфорда, детально окреслив механізми такої вигоди. Зокрема — від виснаження американських запасів озброєнь до інтенсифікації процесу дедоларизації — конфлікт, на його думку, сприяє інтересам Китаю за декількома ключовими напрямками.
Рівновага сил у війні змінюється на користь Китаю
На перший погляд, економічні потрясіння торкнулися Китаю так само, як і решти глобальних гравців.
Як провідний виробник і друга економіка світу, Пекін має критично високу енергозалежність. Стрибок цін на нафту, спричинений нестабільністю у протоці Хормуз, спричиняє суттєве навантаження для національної промисловості й кінцевих споживачів у КНР.
Масштаб втрат Китаю — лише один із фрагментів цієї картини; важливо й те, наскільки він корелює зі збитками ключових конкурентів.
На відміну від учасників західного альянсу, чий політичний діалог із Тегераном залишився практично розірваним, Пекін підтримує відкрите спілкування з Іраном упродовж усього конфлікту. Це утворює для Китаю реальні інструменти впливу в регіоні без прямої ескалації з його боку.
«Союзники США — зокрема Японія, Філіппіни, Південна Корея — є ще більш вразливими до ризиків. До того ж ці держави не можуть впливати на позицію Ірану», зазначив Гейдаріан у подкасті BeInCrypto.
Крім того, рівень енергозалежності провідних азіатських партнерів Вашингтона перевищує китайські показники; економічний тиск від конфлікту розподіляється невигідно саме для союзників США в регіоні.
Якщо Білий дім посилить санкції щодо торгівлі енергоносіями між Китаєм та Іраном, Пекін має власний асиметричний інструмент реагування.
«Яка країна контролює основні запаси рідкоземельних мінералів? Китай», — зазначає Гейдаріан без зайвого пафосу.
Тактична вигода для КНР простягається далі, ніж просто контроль над енергоносіями чи сировиною. Вона охоплює й питання валюти, що використовується у розрахунках за іранську нафту.
Початок тихого занепаду петродолара
Після початку бойових дій Іран почав обумовлювати проходження танкерів через Ормузьку протоку розрахунками у юанях. Для Пекіна це далеко не рядова деталь контракту.
Інтенсифікація використання юаня в енергетичних розрахунках — давній стратегічний пріоритет китайської зовнішньої політики, що традиційно вимагав багаторічних двосторонніх переговорів і дипломатичної роботи. Поточна війна забезпечила КНР цю можливість протягом кількох тижнів.
«Іранці наразі пропускають, імовірно, лише ті судна, що здійснюють розрахунки в юанях, здійснюючи oil transactions з прив’язкою до renminbi. Фактично конфлікт дозволив Ірану утвердити певну перську гегемонію, під яку навіть Китай був змушений пристосовуватись», пояснює Гейдаріан.
Однак він акцентує: Тегеран діє згідно з власними інтересами, а не як проксі Пекіна. Все ж, ефект для китайської стратегії залишається значним поза мотиваціями Ірану.
Паралельно наслідки для долара США теж є фундаментальними.
Петродолар як система формування світових енергетичних цін і розрахунків у доларах довгий час забезпечував основу економічної гегемонії США. Кожна операція в юанях, що витісняє аналогічний доларовий еквівалент, підточує цей фінансовий механізм. Тенденція вже сформувалася раніше, але саме конфлікт надає їй додаткової динаміки.
Водночас об’єктами ерозії виявляються не лише резервна валюта і її ринкова позиція.
Безкоштовна військова розвідоперація Пекіна
Поки Іран і США продовжують обмін ударами в акваторії Перської затоки, стратеги в Пекіні зосереджені на іншому.
За словами Гейдаріана, фахівці з НРК ретельно моніторять результати використання іранських ракет проти оборонних систем США та НАТО у режимі реального часу: фіксують кожен пуск, кожну спробу перехоплення, кожне збої комплексів протиракетної оборони.
«Китай аналізує кожну деталь щодо ефективності іранського ракетного озброєння. Пекін, за потреби, здатен виробляти аналогічні ракети у ще більшому обсязі й із суттєво вищим рівнем складності», — пояснює дослідник.
Фактично Іран, за власний рахунок і в умовах реальної бойової обстановки, тестує архітектуру оборони, що слугує основою безпеки для азійських союзників США.
З цього випливають ризики для безпеки всієї індо-тихоокеанської осі. Протягом тривалого часу союзники Вашингтона орієнтували власну оборонну політику на постулат про технологічну перевагу озброєнь США, зокрема перехоплювачів. Останні випробування у Перській затоці дедалі переконливіше спростовують цю усталену модель.
«Якщо ви — Філіппіни, Японія, Тайвань, Сінгапур чи інша країна регіону, потрібно детально відстежувати поточну ситуацію. Наразі очевидними стали небездоганні характеристики систем озброєнь НАТО, які традиційно вважалися золотим стандартом, — їх важко назвати магічною кулею», — додає Гейдаріан.
Фактично для Китаю це безкоштовна воєнна розвідка, одержувана за рахунок Ірану і коштом США. Одночасно з тим як Китай здобуває інформацію з кожного запущеного снаряда, США поступово вичерпують власні ракетні запаси.
Озброєння, яке США не зможуть швидко відновити
Хейдаріан наголосив: озброєння, що застосовується у цьому конфлікті, не підлягає оперативному відновленню.
Крилаті ракети Tomahawk, перехоплювачі THAAD та інші високотехнологічні боєприпаси залишаються складними інженерними виробами, для виробництва яких потрібні ланцюги постачань і виробничі потужності, що відновлюються роками. Складність комплексного поповнення арсеналу, вважає експерт, формує один із найсерйозніших і малопомітних стратегічних збитків цієї війни.
«Ці види озброєння не замовити звичайною онлайн-доставкою», – зауважив Хейдаріан.
Водночас він підкреслив неоднозначність ситуації.
Жоден із сучасних видів озброєнь неможливо виготовити без рідкоземельних металів, а понад 80% світового видобутку контролює Китай. У перспективі Вашингтон, вирішуючи завдання відновлення боєзапасу, зіткнеться із необхідністю закупівлі стратегічної сировини саме у тієї держави, яка водночас розширює власні військові спроможності.
«Одна із парадоксальних обставин полягає ось у чому: доведеться покладатися на Китай для поповнення запасів озброєнь, які потенційно можуть застосовуватись проти нього у разі конфлікту в Тайванській протоці, Філіппінах або проти Японії», – додав експерт.
Не має значення, чи збройний конфлікт завершиться за кілька тижнів чи розтягнеться на місяці: стратегічні позиції, які Китаю вдалося захопити протягом цього періоду, навряд чи піддадуться швидкому переграванню.
