Залучення інституційних інвесторів до цифрових активів більше не є одностайною тенденцією. Останніми роками ключові фінансові інституції демонструють суттєво різні підходи до ринків, заснованих на блокчейні. Частина учасників фокусується на токенізації, переводячи традиційні інструменти у програмовану форму. Банківський сектор досліджує моделі токенізованих депозитів, впроваджує внутрішні системи розрахунків та випускає власні цифрові активи, зокрема стейблкойни.
На тлі зростання обсягів інституційного капіталу на ринку цифрових активів найбільш показовим стає не питання участі, а питання забезпечення внутрішнього управління цим процесом. Регуляторні вимоги, операційні стандарти та рівень внутрішньої впевненості часто визначають, чи розвивається стратегія, чи залишається на етапі обговорення.
У межах ексклюзивного діалогу із BeInCrypto на конференції Liquidity Summit 2026 у Гонконзі Самар Сен, керівник міжнародних ринків у Talos, окреслив внутрішні чинники, які впливають на прийняття інституціями рішень щодо цифрових активів.
Адаптація блокчейну потребує більше, ніж просто правила
На думку Сена, найбільш визначальним залишається рівень регуляторної визначеності. Він підкреслив, що прогрес у різних юрисдикціях сприяє подоланню невизначеності, проте чіткі правила залишаються критично важливими для масштабної експансії.
«Ми спостерігаємо значний прогрес у регулюванні ринків по всьому світу», — визнає Сен.
Питання інфраструктури, яке раніше домінувало у порядку денному, нині істотно втратило свою гостроту. Інституційний рівень зберігання, виконання операцій й управління портфелями присутній на основних ринках, що вирішує значну частину операційних бар’єрів, котрі гальмували розширення участі.
Однак, навіть за умов просунутої регуляторної бази та функціонуючої інфраструктури, у багатьох інституціях залишаються внутрішні перепони. Його коментар:
«Менеджмент часто досі перебуває у процесі вивчення самої технології чи потребує часу для усвідомлення її потенціалу змінити фінансовий сектор».
Така затримка здебільшого пов’язана з браком обізнаності, а не з прямим опором змінам. Для установ із багаторічною історією формування стратегій довіра вибудовується поступово. Як наслідок — впровадження цифрових активів нерідко зупиняється попри позитивний зовнішній контекст.
Чекліст комплаєнсу для довіри інституцій
На питання, які саме ознаки підвищують рівень довіри до контрагентів на ринку криптовалют, Сен не погодився з тим, що сама лише публічність має вирішальне значення. Він визнав, що галузеві заходи чи брендована репутація можуть впливати на обізнаність, проте довіра для інституцій вибудовується за іншою логікою.
«Передусім довіра формується у присутності ліцензованих або регульованих учасників національних ринків», — зазначає Сен.
Крім того, важливими залишаються наявність внутрішніх контрольних механізмів, як-от сертифікація SOC 2 Type II, аудитні процедури та функціональні інструменти забезпечення операційної безпеки. Заслужена репутація й історія успішного функціонування під регуляторним наглядом також відіграють роль, зокрема якщо керівництво має перевірений досвід у традиційних фінансах.
Поведінкова модель колег галузі може підсилювати довіру. Інституції зазвичай орієнтуються на досвід аналогічних ринкових гравців, оцінюючи рівень впровадження інфраструктури іншими учасниками. Пояснення Сена:
«Якщо ви — велика банківська установа й спілкуєтесь із постачальником технології, фактором довіри стає наявність цього постачальника серед партнерів ваших галузевих конкурентів».
Інституції рухаються з різною швидкістю
Попри те, що регуляторна визначеність і внутрішні контролі традиційно є базовими умовами, залучення інституцій залишається різнорідним. Сен виділяє три типові стратегії взаємодії з цифровими активами.
Деякі компанії — це драйвери змін, які раніше за інших розуміють структурний зсув у капітальних ринках і свідомо інвестують у формування спеціалізованих цифрових команд, посилено тестуючи сучасні технологічні рішення та активно співпрацюючи з провайдерами інноваційної інфраструктури.
Інша група — поступові послідовники. Вони вважають за краще дочекатися остаточної визначеності регуляторів чи завершення пілотних проєктів, перш ніж виходити на ринок у великих масштабах. Їхня схильність до ризику нижча, стратегічні рішення здебільшого ухвалюються з опорою на позитивний зовнішній досвід.
Зустрічаються й установи, які суттєво відстають: у ряді випадків лідерство ще не досягло компетентності у технологічних основах, або ж окремі цифрові ініціативи залишаються розірваними й неузгодженими з ширшою стратегією розвитку.
Сен підкреслює, що синхронності очікувати не варто. Різна готовність до ризику, а також внутрішні настанови й очікування формують відмінності у темпах долучення до ринків цифрових активів.
«Це природно, адже з цифровими активами та підлеглою інфраструктурою існує багато точок входу у клас активів, що дозволяє поступово адаптуватися до нових провайдерів і учасників екосистеми. Наша місія — сприяти навігації в цьому середовищі».
