Ізраїль та США спільно завдали удару по Ірану, терміни завершення якого залишаються невизначеними, а наслідки вже відчутні по всьому Близькому Сходу. Мотиви Ізраїлю очевидні, позиція Сполучених Штатів чітко не артикульована.
У бесіді зі Стівом Ханке, колишнім радником президента Рейгана та професором економіки Університету Джонса Гопкінса, зазначено, що політичні ризики для президента США Дональда Трампа є надзвичайно високими та можуть призвести до втрати його електорального ядра «Make America Great Again».
Незрозумілі мотиви Трампа на Близькому Сході
У ситуації, яка розгорталася протягом останніх вихідних, можна уявити реакцію батьків-засновників США – скоріше за все, вона була б демонстративно осудливою.
Ще у XVIII столітті Бенджамін Франклін виклав свою концепцію стосовно торгівлі й конфліктів так: «система Америки – це загальна комерція з усіма країнами й війна – з жодною». Томас Джефферсон деталізував цей зовнішньополітичний ідеал афоризмом: «Мир, торгівля та чесна дружба з усіма народами — жодних заплутаних союзів».
Нині фактично реалізується протилежний підхід. Знаючи про наміри Ізраїлю атакувати іранську столицю, США долучилися до операції превентивно.
«Було абсолютно зрозуміло: якщо Іран піддасться нападу з будь-якого боку — з боку США, Ізраїлю чи когось іншого — він відповість, і його відповідь буде спрямована проти Сполучених Штатів», — заявив держсекретар Марко Рубіо під час недавньої прес-конференції у Вашингтоні.
За словами Ханке, стратегія Ізраїлю – це посилення контролю на Близькому Сході; проте для США обґрунтування участі виглядають набагато менш прозоро. На думку професора, дана ситуація вписується в логіку непередбачуваної політики Трампа – це вже стало типовим для його президентської каденції.
«Ми не знаємо достеменно, яким є спосіб мислення президента Сполучених Штатів, оскільки він часто змінює свою позицію», — зазначив Ханке в інтерв’ю для BeInCrypto, проведеному на платформі X Spaces.
Водночас дедалі очевиднішою стає глибока залученість ізраїльських інтересів у Вашингтоні.
Вплив Ізраїлю на ухвалення рішень у США посилюється
Взаємини США та Ізраїлю ілюструються, зокрема, масштабним лобіюванням окремих політичних комітетів, передусім Американським ізраїльським комітетом суспільних зв’язків (AIPAC) під час виборчих кампаній у США.
За даними незалежної аналітичної організації OpenSecrets, у рамках федеральної виборчої кампанії 2024 року AIPAC здійснив двопартійних внесків на суму понад $42 млн. Уже у 2025 році комітет витратив $3,76 млн на лобіювання – це найвищий обсяг витрат за рік із початку відстеження аналітиками.
«Лобістська діяльність чинить величезний вплив на ухвалення зовнішньополітичних рішень США у регіоні Близького Сходу», — пояснює Ханке.
Окрім дедалі тіснішого переплетення зв’язків між Вашингтоном і Тель-Авівом, не виключено, що Трамп сприймає останні удари по Ірану як спробу відвернути увагу від резонансних подій на внутрішньополітичному фронті.
Антивоєнний імідж Трампа починає зникати
Протягом першого тижня 2026 року Трамп ухвалив низку резонансних рішень. За три дні після настання нового року США організували захоплення й екстрадицію глави Венесуели Ніколаса Мадуро. Менш ніж за місяць президент ініціював агресивну кампанію з придбання Гренландії, що призвело до відкритої напруги із європейськими союзниками.
Усі ці дії супроводжувалися постійними погрозами введення торговельних мит, а також публікацією Міністерством юстиції нової частини архіву справи Епштейна.
Ці процеси активізували дискусії щодо зв’язків Трампа з відомим мільярдером Епштейном і його обізнаності стосовно звинувачень у торгівлі людьми, висунутих проти останнього у 2019 році.
«Справа Джеффрі Епштейна нікуди не зникла — вона досі перебуває у центрі уваги медіа», — вважає Ханке. «Це потенційна можливість для політичного маневрування на тлі падіння рейтингу. Найефективніший спосіб утримати владу — розпочати війну… це справді значний фактор відволікання».
У той самий час дії Трампа загрожують його власному політичному майбутньому. Він неодноразово декларував намір покласти край військовим конфліктам та позиціонував себе як «президент миру».
Проте структурна стійкість цього меседжу стрімко розмивається.
«Я оцінюю його політичні дії як вкрай ризиковану стратегічну гру зі своїм електоратом… рівень підтримки швидко знижується у США внаслідок інтервенціоністських та загрозливих заяв», – зазначає Ганке. – «Чи зможе він завершити [конфлікт на Близькому Сході] у стислі строки… передбачити неможливо».
Найближчим показником актуального рівня підтримки президента стануть проміжні вибори в листопаді, які визначать, чи зможе Республіканська партія зберегти контроль над обома палатами Конгресу.
Попри те, що зовнішньополітичні рішення Трампа здатні мати відчутні внутрішньополітичні наслідки, їхній вплив на світову економіку та цінові параметри нафти залишається набагато стриманішим, аніж це прогнозується певною частиною експертів.
Іранський конфлікт не порушив постачання нафти, Китай зберігає баланс
Всупереч масовим уявленням, Ганке не поділяє думки щодо катастрофічного впливу збройного конфлікту з Іраном на вартість нафти у США.
У XX столітті перебої з видобутком нафти істотно похитували структури світових економік. Проте нині США значно наростили власний обсяг видобутку, тоді як Іран і держави Перської затоки демонструють зниження частки на світовому ринку.
Ганке наголосив, що за вихідні ціна американської нафти піднялася лише приблизно на $10 за барель, що еквівалентно зростанню вартості на 25 центів за галон.
«Те, що спостерігаємо нині, радше є помірною реакцією», – пояснює Ганке. – «Інтенсивність використання нафти помітно знизилася. Навіть за певного зростання ціни, ефект для ВВП не буде співставним з маcштабами 1978 року».
Спроби Трампа дестабілізувати постачання нафти до Китаю шляхом втручань у політику Венесуели та Ірану ймовірно не дадуть бажаного для США ефекту у конкуренції з ключовим суперником. Ганке наголошує: навіть якщо Ормузька протока залишиться заблокованою, стратегічні переваги Китаю не слід ігнорувати.
У той час як Організація країн-експортерів нафти (OPEC) контролює нафтові ресурси, Китай розпоряджається рідкоземельними мінералами.
«У випадку посилення тиску з боку США з блокадою експорту венесуельської нафти та обмеженням транспортування через Ормузьку протоку, впевнений, китайська сторона обере жорсткий підхід», – констатує Ганке. – «Вони просто перекриють постачання рідкоземельних елементів — і це поставить крапку. Протягом шести місяців економіки Заходу опиняться у надзвичайно складному становищі».
Поки ескалація на Близькому Сході триває, реальні наслідки цих геополітичних маневрів для стабільності міжнародної фінансової системи й політичного ландшафту Сполучених Штатів залишаються відкритим питанням. Період найближчих місяців стане випробуванням для зовнішньополітичної стратегії, яку реалізує команда Трампа, дозволяючи оцінити ступінь її здатності підтримати чи, навпаки, послабити політичні перспективи чинного лідера.
